19 серпня 2025 року, незадовго до візиту президента РФ Путіна у КНР, в неофіційній сторінці Андрія Парубія була опублікована стаття про історію російсько-китайських і україно-китайських відносин з 1898 року по 1945 рік. У 1945 році московська держава окупувала частину північно-східного Китаю (Харбін, Маньчжурію) і почала знищувати там українців.
19 серпня 1945 року совєцькі війська окупували Харбін (Маньчжурія, територія північно-східного Китаю). Перше, чим вони зайнялись — арешти та розстріли українців.
Мало кому відомо, що у першій третині XX століття китайський Харбін був одним з центрів українського діаспори в Маньчжурії. Саме в цьому місті була створена перша українська національна колонія.
Харбін був заснований в 1898 році, під час будівництва Китайської Східної Залізниці, що йшла через Маньчжурію. Переважна більшість населення в місті були вихідцями з російської імперії, які працювали на будівництві залізниці. Серед них було дуже багато українців. За різними оцінками, в той період в Маньчжурії мешкало від 30 до 45 тисяч українців.
У 1907 році в Харбіні було відкрито Український клуб, при якому діяла бібліотека, театральний гурток та хор. Під час Першої світової війни Клуб організував збір коштів і пересилку їх до Києва та Петербургу для допомоги потерпілим від бойових дій українцям. У 1916 року при Клубі відкрили першу на Далекому Сході українську початкову школу. Згодом на пожертви громади у Харбіні було зведено Український Народний Дім, де працювали школа, гімназія, «Просвіта», кооператив «Згода», музичні гуртки, діяла православна парафія Святої Покрови, видавався тижневик «Засів».
З початком української революції у 1917 році, національний рух докотився і до Маньчжурії, де почали утворюватись українські громадсько-політичні структури, котрі об’єдналися в Українську Окружну Раду, яку очолив Іван Мозолевський. Вони діяли спільно з новопосталими українськими політичними і культурницькими організаціями Зеленого Клину на російському Дальному Сході. Там було сформовано кілька стрілецьких сотень, які наприкінці 1917 — на початку 1918 року виїхали до Києва захищати Українську Народну Республіку. Із Харбіна також виїхала військова частина, сформована з українців Маньчжурії. Через рік Її командир Петро Твердовський (за іншими даними, Твардовський) повернувся до Харбіна вже як український консул, але перед цим він передав тодішньому керівництву Української держави пропозиції Маньчжурської окружної ради щодо визнання належності Зеленого Клину Україні, відкликання із Зеленого Клину всі озброєних російських частин і заміщення їх загонами української самооборони, а також щодо призначення українського старостату на весь край, включно зі «смугою відчуження» Маньчжурської залізниці
Планам далекосхідних українців не судилось здійснитись, але українські громадські організації продовжували відігравати важливу роль в політичному житті регіону. Втім, з початком зближення з СССР, тодішня китайська влада почала утиски українських громадських організацій в Маньчжурії. Українську гімназію закрили, будинок Народного дому та майно Українського клубу було конфісковано, почались арешти українців.
В 1931 році Японія окупувала Північний Китай. В Маньчжурії було створено маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Для української діаспори це стало полегшенням: було відновлено роботу Українського Народного Дому, «Просвіти», Спілки Української Молоді та інших організацій, виходили друком українські часописи, з 1934 року почались передачі українського радіо.
ОУН почала активну діяльність у Маньчжурії, там були створені її осередки. Харбін відвідав голова ОУН полковник Євген Коновалец. У разі великої війни між СССР і Японією ОУН вважала за можливе створення Далекосхідної української держави під японським протекторатом і у разі згоди Токіо на це була готова надати всю можливу допомогу у воєнних діях проти більшовиків.
У 1935 році об’єднаними зусиллями Української Національної Громади, Союзу Українських Емігрантів, Спілки Української Молоді (СУМ), товариства «Просвіта» та ще декількох організацій було утворено Українську Національну Колонію (УНК). Спочатку УНК була позапартійною установою, яка об*єднувала всіх українців Маньчжурії, але в 1936 році контроль над нею взяв місцевий осередок ОУН, який спочатку очолив Микола Митлюк.
В грудні 1936 року з ініціативи членів ОУН на основі реорганізованої СУМ було створено Українську Далекосхідну Січ (УДС). Кожної неділі члени УДС проходили військовий вишкіл.
Звістка про створення Карпатської України виклика неабияке пожвавлення серед українців Маньчжурії. До УДС в Харбіні масово почали вступати українці, які вимагали видачі паспортів й надання їм громадянства. Для потреб Карпатської Січі була проведена грошова збірка, а для популяризації визвольного руху видано карту Карпатської України.
Відносини між українською діаспорою та японською адміністрацією були неоднозначними. З одного боку, частина українців сподівалася на допомогу японців, з метою створення на території Зеленого Клину Української Далекосхідної Республіки. Інші вважали, потрібно уникати співпраці з Японією. Не було єдності і серед японського військового керівництва: одна частина підтримувала український національний рух, інша робила ставки на російських емігрантів.
Євген Коновалець зумів переконати японський генштаб у тому, що Україна має виняткове політично-стратегічне та економічне значення в аспекті розв’язання східної проблеми. Також Провід Українських Націоналістів намагався впливати через Японію на політику Німеччини у Східній Європі. У 1937 році зусиллями ПУН були видані японською та китайською мовами книги про Україну.
Генерал Ошіма подав пропозицію створити представництво ОУН в Токіо та організувати Антибільшовицький фронт на Далекому Сході. На його думку, цьому сприяла наявність української діаспори в Маньчжурії та великий відсоток українців в Сибіру й гарнізонах Червоної армії.
Японська влада організувала для представників ОУН в Харбіні навчання російській мові, для них проводились совєтознавчі курси. Після проходження курсів члени ОУН опрацьовували на випадок війни з СССР різноманітні летючки, брошури, оголошення, заклики українською й російською мовами.
Але єдності щодо прояпонської політики лідерів Української Національної Колонії не було. Врешті решт, японська влада почала згортати діяльність українських установ.
Восени 1944 р. японська адміністрація організовувала військові відділи з іноземців, більшість із яких були росіяни. Туди ж намагалися включати й українців, але заходами ОУН більшість відмовилися.
З початком Харбіно-Гіринської операції 9 серпня 1945 року майже всі члени ОУН виїхали з Харбіну останнім потягом. 19 серпня 1945 року до міста увійшли совєцькі війська, управління містом перебирає совєцька військова адміністрація. .Провідні діячі Української Національної Колонії — очільник УНК Олександр Вітковський, М. Нетребенко, І. Шевченко М. Заїка були арештовані та розстріляні. Сотні українців було вивезено в совєцькі концтабори. Українська Національна Колонія припинила своє існування.
Мало кому відомо, що у першій третині XX століття китайський Харбін був одним з центрів українського діаспори в Маньчжурії. Саме в цьому місті була створена перша українська національна колонія.
Харбін був заснований в 1898 році, під час будівництва Китайської Східної Залізниці, що йшла через Маньчжурію. Переважна більшість населення в місті були вихідцями з російської імперії, які працювали на будівництві залізниці. Серед них було дуже багато українців. За різними оцінками, в той період в Маньчжурії мешкало від 30 до 45 тисяч українців.
У 1907 році в Харбіні було відкрито Український клуб, при якому діяла бібліотека, театральний гурток та хор. Під час Першої світової війни Клуб організував збір коштів і пересилку їх до Києва та Петербургу для допомоги потерпілим від бойових дій українцям. У 1916 року при Клубі відкрили першу на Далекому Сході українську початкову школу. Згодом на пожертви громади у Харбіні було зведено Український Народний Дім, де працювали школа, гімназія, «Просвіта», кооператив «Згода», музичні гуртки, діяла православна парафія Святої Покрови, видавався тижневик «Засів».
З початком української революції у 1917 році, національний рух докотився і до Маньчжурії, де почали утворюватись українські громадсько-політичні структури, котрі об’єдналися в Українську Окружну Раду, яку очолив Іван Мозолевський. Вони діяли спільно з новопосталими українськими політичними і культурницькими організаціями Зеленого Клину на російському Дальному Сході. Там було сформовано кілька стрілецьких сотень, які наприкінці 1917 — на початку 1918 року виїхали до Києва захищати Українську Народну Республіку. Із Харбіна також виїхала військова частина, сформована з українців Маньчжурії. Через рік Її командир Петро Твердовський (за іншими даними, Твардовський) повернувся до Харбіна вже як український консул, але перед цим він передав тодішньому керівництву Української держави пропозиції Маньчжурської окружної ради щодо визнання належності Зеленого Клину Україні, відкликання із Зеленого Клину всі озброєних російських частин і заміщення їх загонами української самооборони, а також щодо призначення українського старостату на весь край, включно зі «смугою відчуження» Маньчжурської залізниці
Планам далекосхідних українців не судилось здійснитись, але українські громадські організації продовжували відігравати важливу роль в політичному житті регіону. Втім, з початком зближення з СССР, тодішня китайська влада почала утиски українських громадських організацій в Маньчжурії. Українську гімназію закрили, будинок Народного дому та майно Українського клубу було конфісковано, почались арешти українців.
В 1931 році Японія окупувала Північний Китай. В Маньчжурії було створено маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Для української діаспори це стало полегшенням: було відновлено роботу Українського Народного Дому, «Просвіти», Спілки Української Молоді та інших організацій, виходили друком українські часописи, з 1934 року почались передачі українського радіо.
ОУН почала активну діяльність у Маньчжурії, там були створені її осередки. Харбін відвідав голова ОУН полковник Євген Коновалец. У разі великої війни між СССР і Японією ОУН вважала за можливе створення Далекосхідної української держави під японським протекторатом і у разі згоди Токіо на це була готова надати всю можливу допомогу у воєнних діях проти більшовиків.
У 1935 році об’єднаними зусиллями Української Національної Громади, Союзу Українських Емігрантів, Спілки Української Молоді (СУМ), товариства «Просвіта» та ще декількох організацій було утворено Українську Національну Колонію (УНК). Спочатку УНК була позапартійною установою, яка об*єднувала всіх українців Маньчжурії, але в 1936 році контроль над нею взяв місцевий осередок ОУН, який спочатку очолив Микола Митлюк.
В грудні 1936 року з ініціативи членів ОУН на основі реорганізованої СУМ було створено Українську Далекосхідну Січ (УДС). Кожної неділі члени УДС проходили військовий вишкіл.
Звістка про створення Карпатської України виклика неабияке пожвавлення серед українців Маньчжурії. До УДС в Харбіні масово почали вступати українці, які вимагали видачі паспортів й надання їм громадянства. Для потреб Карпатської Січі була проведена грошова збірка, а для популяризації визвольного руху видано карту Карпатської України.
Відносини між українською діаспорою та японською адміністрацією були неоднозначними. З одного боку, частина українців сподівалася на допомогу японців, з метою створення на території Зеленого Клину Української Далекосхідної Республіки. Інші вважали, потрібно уникати співпраці з Японією. Не було єдності і серед японського військового керівництва: одна частина підтримувала український національний рух, інша робила ставки на російських емігрантів.
Євген Коновалець зумів переконати японський генштаб у тому, що Україна має виняткове політично-стратегічне та економічне значення в аспекті розв’язання східної проблеми. Також Провід Українських Націоналістів намагався впливати через Японію на політику Німеччини у Східній Європі. У 1937 році зусиллями ПУН були видані японською та китайською мовами книги про Україну.
Генерал Ошіма подав пропозицію створити представництво ОУН в Токіо та організувати Антибільшовицький фронт на Далекому Сході. На його думку, цьому сприяла наявність української діаспори в Маньчжурії та великий відсоток українців в Сибіру й гарнізонах Червоної армії.
Японська влада організувала для представників ОУН в Харбіні навчання російській мові, для них проводились совєтознавчі курси. Після проходження курсів члени ОУН опрацьовували на випадок війни з СССР різноманітні летючки, брошури, оголошення, заклики українською й російською мовами.
Але єдності щодо прояпонської політики лідерів Української Національної Колонії не було. Врешті решт, японська влада почала згортати діяльність українських установ.
Восени 1944 р. японська адміністрація організовувала військові відділи з іноземців, більшість із яких були росіяни. Туди ж намагалися включати й українців, але заходами ОУН більшість відмовилися.
З початком Харбіно-Гіринської операції 9 серпня 1945 року майже всі члени ОУН виїхали з Харбіну останнім потягом. 19 серпня 1945 року до міста увійшли совєцькі війська, управління містом перебирає совєцька військова адміністрація. .Провідні діячі Української Національної Колонії — очільник УНК Олександр Вітковський, М. Нетребенко, І. Шевченко М. Заїка були арештовані та розстріляні. Сотні українців було вивезено в совєцькі концтабори. Українська Національна Колонія припинила своє існування.
Українці на Далекому Сході – що ви про це знаєте?#zelenyklyn Відео стало недоступним на YouTube, тому запрошуємо подивитися таке:
2 коментарі “Китайський слід в убивстві Андрія Парубія”
Убийство состоялось накануне визита Путина к Си Цзиньпину. Путину не выгодна активация Парубиём темы российского захвата огромных китайских территорий во время временной слабости Китая
Поэтому написана эта статья. Си Цзиньпину также не очень хочется раньше времени активировать эту унизительную для КНР тему. Вероятнее всего, Путин заказал убийство Парубия, очень спокойного и уравновешенного человека.