Індія побудувала завод і переозброює всю армію на автомат російського походження АК-203. Вартість угоди про будівництво заводу, яка була підписана у грудні 2021 року – 677 млн доларів. Формально 49,5% Indo-Russian Rifles Private Ltd належить російським компаніям – 42% “Концерн Калшашников” та ще 7,5 “Рособоронэкспорт”.
Армія КНР має на озброєнні ефективні штурмові гвинтівки по схемі булпап – QBZ-95, які ймовірно більш ефективні ніж будь-які модифікації АК-47 . Проте, недавно в КНР прийняте рішення про заміну QBZ-95 на QBZ-191, яка очевидно побудована як репліка сучасної німецької штурмової гвинтівки HK-411, яка у свою чергу є реплікою американської штурмової гвинтівки М-4/М-16. Російські та радянські репліки автомата АК-47 – це концепція зброї для солдат у кирзових чоботах і босоногих жителів Африки. При виборі штурмової гвинтівки для НОАК, автомати на основі концепції АК-47 навіть не розглядалася. Очевидно, що АК-203 та інші похідні від АК-47 не здатні конкурувати з М-4/НК-416/QBZ-191. По суті, історія модифікації АК-47/АК-74/АК-1…/АК-2… – це історія розвитку навздогін за розвитком американської М-16/М4, HK411 (по калібру, ергономіці, додатковим пристроям, ін.).
Ще більш небезпечна для Індії ситуація склалася з більш високотехнологічним російським озброєнням у ЗС Індії, таким як літаки МІГ-29, танки Т-72/Т-90, ін. Адже практично вся hi-tech електроніка в озброєнні РФ є західного виробництва і її постачання для РФ вже під забороною. Китайські замінники цієї електроніки завжди будуть мати гіршу якість ніж для НОАК. Ймовірно, КНР претендує на левову частину території РФ (весь Далекий Схід, вся Сибір, узбережжя Північного льодовитого океану) і тому ніколи не буде поставляти до РФ небезпечне для себе озброєння. У “Монгольській імперії” (фактично це була китайська імперія) активно використовувалося промислове пограбування корисних технологій підкорених народів і вивезення ремісників на територію “Монгольської імперії” .
Чому ця проблема важлива для України, Євросоюзу, Британії і НАТО?
Тому що після початку російської війни проти України у 2014/2022 р.р. можливо стверджувати, що КНР і Індія з різних причин не підтримують Україну у відбитті цієї російської агресії.
Керівництво КНР прикривається демагогією про невтручання в “український конфлікт” за його словами, проте блокує всі спроби повернути Росію у правове поле в ООН, захистити мирне населення і культуру України, її житлову, промислову, сільськогосподарську, транспортну, енергетичну інфраструктури від знищення Росією під демагогічними злочинними лозунгами.
Ймовірно, Сі Цзиньпін є автором не розумної примітивної концепції підтримки війни Росії проти України, а фактично проти Євросоюзу і НАТО. Адже КНР забезпечує себе майже безкоштовними різними ресурсами Сибіру і Далекого Сходу РФ, а також намагається руками Росії (Московії) захопити Україну (Русь) та інші території подібно як в часи “Монгольської імперії”, ін. Китайцям вигідна перемога РФ у війні. Проте, їм вигідна й міжнародна ізоляція РФ та розгром РФ у війні. За словами Сі Цзиньпіна, для КНР невигідний вступ України до НАТО і до Євросоюзу. Очевидно, що вступ України у євроатлантичних безпекових структур не дозволить КНР грабувати Росію за допомогою своїх агентів впливу і шляхом воєнної агресії.
На жаль, організація війн чужими руками закарбована у ментальності китайського керівництва протягом тисяч років, див., для прикладу, 36 стратагем Древнього Китаю. Китайське керівництво не враховує, що китайська імперія (“монгольська імперія”, “золота орда”, “монголо-татарське іго”, безліч ворогуючих та воюючих між собою “китайських” князівств) дали людям безліч страждань,з лидні, війни і не варті страждань людей памятники китайського тоталітаризму.
Росія (бувша Московія) завжди була “зоною забезпечення” у воєнному відношенні між КНР і Європою – на користь КНР. Неможливо відкинути також історичний досвід про “Монгольську імперію” яка покорила Московію (зменшена територія нинішньої Росії) і Русь (зменшена територія нинішньої України), а також побила частину інших європейських країн. Основний кластер “монголів” живе на території нинішньої КНР (~1,5 млрд. людей, із них більше ніж 90% китайців національності “хан”), а у нинішній Монголії населення складає ~0,0034 млн. людей, у Татарстані – біля ~0,0038 млн. людей, у всій РФ ~0,144 млн. людей (176 національних груп, які розмовляють на 136 мовах).
У зв`язку із очевидними особливостями російського озброєння Індії та особливостями геополітичної поведінки Росії (Московії) на користь КНР, дуже дивно, чому Індія не заявила рішуче осудження російської війни проти України і чому не скористалася моментом щоб не віддати Україні частину своєї зброї російського походження для відбиття російського воєнного нападу. Адже у будь-якому конфлікті Індії з КНР, Росія буде на стороні свого “стратегічного партнера” КНР.
Індія має територіальні конфлікти з КНР, яка має спірні території зі всіма сусідами. У 1962 році між КНР та Індією відбулася війна через дві ділянки території вздовж індійсько-китайського кордону. В ході війни КНР зайняла спірні території. У 1967 році відбувся китайсько-індійський конфлікт, відомий як Чольський інцидент — збройне зіткнення між військами Індії та КНР. У 2020 році стався китайсько-індійський прикордонний конфлікт — збройні сутички через спірний регіон Аксай-Чин, розташований на кордоні Синьцзян-Уйгурського автономного району Китаю, Пакистану та Індії. Територією керує Китай, але дані території оскаржуються Індією, яка вважає цей регіон союзною територією Ладакху. У 1960-х роках Китай ввів війська в цю територію, а під час війни Індія фактично втратила контроль над регіоном Аксай-Чин.
У Індії є також проблема спірної території Кашміру. Кашмірський конфлікт — конфлікт між Індією та Пакистаном, що триває з 1947 року про належність території Кашміру. З кінця 1950-х років в конфлікт вступила КНР, під управління якої також відійшла частина території Кашміру. Джамму і Кашмір – земля, що споконвічно була мостом між Індією, Китаєм і Персією (Іраном і мусульманським світом).
Висновки Воєнної партії.
Російська зброя Індії – це провокація конфлікту і програшу КНР, тому що надає очевидну перевагу озброєнню КНР над озброєнням Індії.
Історичний досвід показує, що Індія і особливо КНР досягли підвищення рівня життя населення лише у мирний час. Війна КНР “чужими руками” росіян не дасть китайцям вигоди у кінцевому результаті. Необхідно припинити війну Росії і покарати воєнних злочинців.
