“Гей, слов’яни” — слов’янська патріотична пісня. Її, під назвою «Гей, Словаки!» (словац. Hej, Slováci!), у 1834 році написав словацький поет та історик Самуел Томашик. Як гімн твір був вперше використаний націоналістичним урядом Йозефа Тисо за часів Першої Словацької республіки (1939–1945). Згодом був гімном СФРЮ в 1945–1992, Союзної Республіки Югославія в 1992–2003, Сербії і Чорногорії в 2003–2006.
Патріотична пісня «Гей, Словаки!» перекладена на мови більше ніж 10-ти країн, керівництво яких у певні часи вважали свої країн слов’янськими.
Більше читайте у Вікіпедії, Гей Слов’яни!
_________________________________________________
Слов’я́ни (прасл. slověne, староцерк.-слов. словѣне; болг. славя́ни; словен. slováni, slovéni; серб. і мак. словени, sloveni; хорв. і босн. slaveni; пол. słowianie; чеськ. slované; словац. slovania; каш. słowiónie: в.-луж. słowjenjo; н.-луж. słowjany; біл. słavianie, рос. славя́не). Нині слов’яни розселені від Центрально-Східної Європи до Далекого Сходу.
У Європі, відповідно до походження і розселення слов’ян, слов’янські мови поділяють на центральну та периферійну групи. До центральної зараховують лужицьку, чеську, словацьку та українську мови, діалект польської мови, південнобілоруські діалекти; до периферійної — решту мов та діалектів.
Російські пропагандисти поділили слов’ян на свій лад, як їм було вигідно утримувати у своїй “тюрмі народів” захоплені народи: західні слов’яни (поляки, чехи, словаки, лужицькі серби), східні слов’яни (росіяни, українці, білоруси), південні слов’яни (болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, боснійці, чорногорці).
Російські правителі і їх пропаганда зробили боротьбу за об’єднання “слов’ян” (у їх розумінні) специфічною формою нацизму, який протягом віків змінював свої форми та утримував “росіян” і сусідні народи у злиднях, викликав періодичні революції у Росії та у країнах, які попадали у залежність від неї. Це було можливо за рахунок знаходження московської держави на важкодоступному краю Європи, за рахунок її величезних природних ресурсів і найбільших у Європі людських ресурсів. Також це було можливо за рахунок непомітної китайської допомоги, яка дозволяла хитромудрим китайцям утримувати ресурси Сибіру, Півночі і Далекого Сходу як одне ціле у рамках безперспективної буферної держави “Росія”- до “кращих часів” для Китаю. Такі часи вже настали, КНР повертає свої ресурси Сибіру, Півночі і Далекого Сходу від Росії – у рамках геоекономічної (геополітичної) ініціативи КНР “Один поясб один шлях” (китайською: 一带一路; англійською: Belt and Road Initiative (BRI, або B&R)). Всі незалежні дослідники приходять до висновку, що війна Росії проти України вигідна лише КНР і ведеться по принципах, викладених у “36 китайських стратагемах”. Проте, керівництво КНР та інші любителі “стратагем” не враховують, що історія Китаю у часи складання “стратагем” та інших подібних творів – це історія нескінченних внутрішніх китайских війн “всіх проти всіх” і “кожного проти кожного”, також це історія злиднів китайського народу. Китай повинен негайно припинити війну проти Євросоюзу і України “руками Путіна”, використовуючи росіян як гарматне м`ясо для Китаю.
Називаючи Росію “слов`янською країною”, правителі Росії принижують безліч народів інших національностей, які проживають на території РФ. Це специфічний російський нацизм. Для прикладу, територія в районі Уралу і на схід від нього історично була китайською, для цього варто порівняти зовнішній вигляд корінного населення цього регіону і китайців. Знамениті “сибірськие пельмени”, “уральские пельмени” були китайською національною їжею у ті часи, коли не було ні Москви, ні Росії, ні Московії. Знаменита корона “Великих московських князів” під лженазвою “шапка Мономаха” була головним убором “монгольського хану” (китайця) – зі сторони Казані, яку московити “втопили у крові” під час правління Івана Грозного (знищили її багатонаціональних захисників). Насправді термін “хан” має китайське походження. Адже більше ніж 90% китайців належать до національності, яку на англійській мові пишуть як “han”, а у Росії сором’язливо називають “хань”. Російська назва “хань” замість реального “хан” – дозволила створити велику московитську лженауку про Китай і приховати той факт, що “хани”, яким Московія платила данину були китайцями національності “han”. “Китайці” – це не національність, а назва багатонаціональної спільноти жителів Китаю і переселенців з Китаю у багатьох інших країнах. Див. довідку з Вікіпедії про етнічну групу “han chinese”.
‘Han ethnic group’) or Han people (汉人; 漢人; Hànrén), are an East Asian ethnic group native to China. They constitute the world’s largest ethnic group…`
____________________________________________________
Державний гімн Польщі
«Мазу́рка Домбро́вського» (пол. Mazurek Dąbrowskiego слухатифайл) — державний гімн Польщі. Автор слів — Юзеф Вибіцький (Józef Wybicki). Написана 1797 року в Італії, як пісня польських легіонів, котрі воювали на боці Франції, під командуванням Яна Генрика Домбровського. Автор музики, яка спирається на мотиви народної мазурки — невідомий.
«Пісню Польських Легіонів в Італії» (такою була початкова назва гімну Польщі) виконували на мелодію мазурки. Сьогодні її називають «Мазурка Домбровського» (від мелодії) або Jeszcze Polska nie zginęła (від перших слів твору).
«Мазурку Домбровського» створили в один із найтрагічніших періодів польської історії. Придушення повстання Тадеуша Костюшка, третій розподіл Польщі, еміграція тисяч поляків, — це все пригнічувало і лякало. Нова пісня полетіла через кордони, вселяючи віру у перемогу й відразу стала популярною. З того часу «Мазурек» завжди супроводжувала поляків як в радісні, так і тяжкі для країни хвилини: звучала там, де боролися повстанці і солдати, закликала до бою, вселяла надію, об‘єднувала людей, розкиданих по всьому світу.
Державним гімном Польщі пісня офіційно стала від 26 лютого 1927 року.
Більше читайте у Вікіпедії, Гімн Польщі
_____________________________________________
Держа́вний Гі́мн Украї́ни
Держа́вний Гі́мн Украї́ни — один із головних державних символів України поряд із прапором і гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля»: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційна музична редакція ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року, текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року.
26 лютого 2022 року Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти закликало музикантів включати в концертні програми та виконувати Державний гімн України в підтримку українського народу.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався король Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через пів години вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» у номері 4 за 1863 рік. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863 році, з нотами — в 1865-му.
Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. На платівку вперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року у виконанні Модеста Менцинського. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України.
Більше читайте у Вікіпедії, Гімн України
________________________________________________
Державний гімн Російської Федерації
Державний гімн Російської Федерації (рос. Госуда́рственный гимн Росси́йской Федера́ции) — один із офіційних державних символів Росії, поряд з прапором та гербом. Автором мелодії, котру використовували у радянському гімні, є Олександр Александров, а слова тексту належать Сергію Михалкову, котрий раніше працював разом з Габріелем Ель-Регістаном над оригінальною композицією 1944 року. Традиції російського гімну беруть корені в Московському царстві, де для урочистих церемоній виконували православні пісні. Упродовж XVII—XVIII століть зустрічі коронованих осіб, перемоги у війнах чи важливі заходи святкувались віватними кантами або молитовними акламаціями. Першим офіційним гімном Російської імперії стала «Молитва росіян» 1816 року, а невдовзі її дещо перероблений варіант під назвою «Боже, царя бережи», запроваджений імператором Миколою I у 1833. Автором тексту обох гімнів був Василь Жуковський. Гімном Радянської Росії й відтак СРСР став Інтернаціонал. В роки Другої світової війни був розроблений новий гімн, музична основа якого ґрунтувалася на партійній пісні «Гімн партії більшовиків» авторства Олександра Александрова. Остаточну редакцію затвердили в 1944 році, в тексті наголошувалось на особливій ролі Росії, прославлялись Ленін і Сталін. Після смерті останнього гімн виконувався без слів, а в 1977 ввели новий варіант тексту. Сама РРФСР не мала власного регіонального гімну, лише в 1990 році Верховна Рада ухвалила «патріотична пісня» Михайла Глінки без слів. Він виявився непопулярним серед російської громадськості та багатьох політиків, зокрема через його мелодію та відсутність тексту, а отже, й нездатність надихати російських спортсменів під час міжнародних змагань. Уряд оголосив низку конкурсів на нову версію, але жодна пропозиція не знайшла підтримки. Після обрання президентом Володимира Путіна новим офіційним гімном затвердили редакцію «Росія, велика наша держава», що базується на радянському варіанті.
Більше читайте у Вікіпедії, Гімн Росії
_____________________________________________________
