Регіональне управління Сил ТрО “Північ” Збройних Сил України опублікувало коротку цікаву історичну довідку про місто Бахмут, який з літа до нового року намагаються взяти запеклими штурмами російські окупанти
Більше століття тому Бахмут був не лише центром українського життя в регіоні, він був центром Донбасу.
Тоді Юзівка, яка згодом стала Донецьком, вважалась звичайним містечком Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Повіт займав більшість сучасної півночі Донецької області. Усі тогочасні адміністративні та бізнес-центри базувались у повітовій столиці – Бахмуті. Донецьк став регіональним центром пізніше – вже при більшовицькій окупації України. А до цього все на Донбасі крутилось навколо Бахмута.
Бахмут – як повноцінне поселення – заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII ст. Від початків Бахмут розвивався як промислове місто. Тут добували сіль, а опісля знайшли поклади кам’яного вугілля.
Революція 1917 року активізувала українське культурне життя у місті. У березні 1917 року створено українську бібліотеку та драматичний гурток. А 27 квітня 1917 року у міському Народному домі відбулись загальні збори громади.Було сформульовано мету: “політична організація місцевої людности на грунті українських національних інтересів”. З травня 1917 року громада оселилась в Українському Клубі. В літньому будинку у Саду пані Чепурковської (тепер – Бахмутський парк культури та відпочинку). Тут був головний центр українського життя міста.
На Зелені Свята 1917 року відбувся перша публічна демонстрація української громади Бахмута. Спершу в садку Чепурковської організовано виставу трупи С. Глазуненка “Степовий Гість” та “гулянку в тому ж садку, з мітінгом, ярмарком”. А наступного дня – урочистий похід під синьо-жовтими прапором і портретами Шевченка через все місто. Участь в поході брали два хори, військовий оркестр, а також військовополонені брати-галичани.
Незабаром створено 25-й Український запасний полк, який в кінці 1917 року стане основою військ Центральної Ради на території Бахмутського повіту. Частина цього полку розташовувались також в Луганську. Очолював процес українізації 25-го полку особисто його командир – 32-х річний підполковник Микола Меркулов.
З кожним тижнем український рух на Бахмутщині набирає все більших обертів. На початку жовтня 1917 року київська газета “Рада” повідомляла: “Селяни двадцяти восьми волостей Бахмутського повіту на Катеринославщині постановили прилучитись до автономної Україна й виконувати всі накази Центральної Української Ради”.
Бахмутщину можна вважати батьківщиною найпопулярнішої у 1917 році української партії – соціалістів-революціонерів (есерів). Саме тут народились два основні її творці: Микита Шаповал та Олександр Мицюк. Обоє починали своє політичне життя під впливом Миколи Міхновського. Шаповал, який народився у селі Сріблянка (тепер входить до Сіверської міськради) став міністром земельних справ. Мицюк із села Новоолександрівка – міністром внутрішніх справ УНР.
ІІІ Універсал Центральної Ради в листопаді 1917 року оголошував не лише створення УНР, а також фіксував які губернії входять до складу новопосталої республіки. Так, Бахмутський повіт підпорядкувався українській владі в Києві.
Українські військові Бахмута, одразу після проголошення ІІІ Універсалу Центральної Ради, вивісили синьо-жовтий прапор над Бахмутською повітовою земською управою (тепер це будинок коледжу транспортної інфраструктури), знявши червоний прапор.
Більшовики визнавали, що проголошення самостійної України в Бахмуті отримало підтримку не лише серед місцевих “украинских шовіністов і іх гайдамаков”, але і серед “помещиков і кулаков” та міської “буржуазії”. Самостійність УНР та Центральної ради підтримували земське і міське самоврядування, де переважаючі меншовики і соціал-революціонери об’єднались із петлюрівцями. Більшовики ж були в меншості і готували “гражданскую войну”.
Восени 1917 року в Бахмуті організовано осередок “Вільного козацтва”. 11 листопада у Бахмуті відбулося українське свято з нагоди організації куреня “Вільного козацтва” чисельністю у 800 козаків і старшин. Очолював курінь підосавул Дубовик. Голова української повітової ради Роман Ляшенко від імені українців повіту урочисто вручив куреню прапор, заявивши: “Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”. Свято закінчилось парадом і мітингом.
Також виник “Гурток української шкільної молоді Бахмута”, який в січні 1918 року, за підтримки Українського клубу міста, розпочав видавати свій часопис – “Вільні думки”. Саме тут вперше надруковано твори Володимира Сосюри.
Після окупації України більшовиками, у Бахмуті українці чинили спротив. Останній, відомий на сьогодні, повстанський отаман Бахмутчини – Дорофій Бойко-“Дорош” – загинув у 1921 році.
Читайте більше про український Бахмут у статті історика Юрія Юзича на “Історична Правда”: https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/12/27/162220/
Ілюстрація: Перше підняття українського прапору у Бахмуті. Картина Сергія Садчікова
